Перехід більшості вищих навчальних закладів на Болонську систему навчання для багатьох студентів став стресом, не тільки емоційним, а й фінансовим. Щодо цього навіть між студентами виникла приказка: „Якщо раніше викладач за час сесії брав хабарі двічі за рік, то тепер удвічі більше”. Ціна знань залежить від ієрархічного становища вищого навчального закладу, а сума хабара викладачеві – від того, наскільки він себе цінує, а також, яку займає посаду. «Мінімальна ціна – 50 гривень, - говорить Тетяна, студентка Прикарпатського університету, економічного факультету, - та й то потрібно прибіднятись, мовляв криза всім потрусила кишені, і вміло грати роль бідного студента. Проте й не кожний викладач візьме у залікову таку мізерну плату за свої послуги. Наприклад, щоб отримати за „модуль” 9-10 балів, слід викласти від 80 до 100 гривень. Зоряна, студентка Інституту мистецтв, що навчається на кафедрі дизайну, каже що ціна „модуля” залежить від серйозності предмета. Наприклад, залік з креслення коштує від 100 гривень, включаючи роботи на певну тему. „Точні” науки мають більше фінансових переваг над гуманітарними, а отже, це 50-100 доларів за певну цифру в заліковій, здати екзамен у декана буде коштуватиме всього-на-всього 200 доларів. Буває, щоб отримати задовільну оцінку на заліку, студентові доводиться набирати на комп’ютері тексти для викладача чи купувати його книги або «втягнутися» у сітковий маркетинг, і придбати у нього зовсім непотрібну для себе річ. Викладачі ж навчилися бути обережними та брати хабарі лише у відведений для цього час. Як відомо, за хабар не вважають букет квітів, коробку цукерок, сувенірний подарунок, а лише гроші, у якому б еквіваленті вони не видавалися. Викладачі ж намагаються бути хитрішими в отриманні хабара. Зараз особливо модна тенденція – діяти через посередника. Найчастіше, це хороший друг викладача, колега, родич чи навіть сусід. Як зазначає Андрій, який навчається на заочному відділенні, спеціальність „Менеджмент”, у Тернопільській академії, за „прогуляну” сесію, яку він не зміг відвідати через відрядження по роботі, довелося викласти посереднику 1000 гривень. Ще ж стільки, за вдало складений державний іспит, і задоволення стати п’ятикурсником. Аліна, студентка Медичного університету, на кафедрі стоматології, зазначає: „Ось вчора не вдалося здати екзамен у професора. Гроші він не бере, як каже, принципово. Прийшлося через знайомих, знайти посередника, у якого б він взяв. Отож, разом з моїм одногрупником чекаємо його відповіді. Відчуваю, прийдеться „відвалити” кругленьку суму, а треба ще за послуги посередника заплатити. Як казали, наші однокурсники, все залежить саме від нього, на яку суму він домовиться то ж таку слід буде і заплатити. Тож, залишається сподіватися, що це буде нам по кишені Проте, розцінки у нас такі: 300 грн. – екзамен без посередника, з посередником 150 дол. ” У Зоряни державний іспит з теорії дизайну пройшов „на відмінно”. „Найголовніше, що наша група напередодні зібралася і здала старості гроші на стіл та квіти викладачам. Група у нас величенька – 32 чоловік-заочників. Звичайно, ніхто ніякого столу на іспиті не організовував, і квітів теж не було. Головне, що ми гроші здали кому треба, а комісія нехай ділить між собою. Зате двійок у нашої групи не було, а трійки отримали ті, які й не намагалися щось говорити на іспиті.” Після проведених опитувань дуже хотілося знайти викладача, який би пояснив, що насправді відбувається в освітньому процесі в Івано-Франківських навчальних закладах . Віра працює в одному з вищих навчальних закладів Івано-Франківська ( детальніше про місце роботи та посаду вона відмовилася говорити, так як боїться розголосу та скандалу): „Я – викладач. Хабарів не беру. Я за систему, яка б допомагала студентові, а не з’їдала його матеріальні заощадження. Розумію зараз кожному нелегко. На жаль, у нашому вищому закладі, які самі нічого не варті, одним словом „тупі”, а розцінки встановлюють. Цьому потурає керівництво нашого Вишу, бо з ним діляться. Хто ж не бере взятки, той поганий, і з тим ніхто не рахується. Ось звідки „ростуть ноги” хабарництва в Україні, і не тільки”. Різні історії та різні суми виплат викладачам за право здати сесію, за право отримати диплом. Об’єднує їх одне – це вирішувалося не від об’єму їхніх знань, а від кількості „зелених” викладача в кишені, отриманих від кожного з них. Розповідаючи мені подробиці розцінок, та свою історію „знань”, у кожного проскакував жаль, що у цій боротьбі вони все-таки програли, проте ні у кого з них не виникало питання: „Чи могло це бути якось по-іншому?” Ірина Володимирівна, психолог за фахом зазначає: „Психологічний портрет хабарника є складним. Ця людина до кінця сама не знає чого хоче насправді. Процес отримання хабаря – це як лакмусовий папірець власної значимості, і інколи навіть буває, що сума не настільки має значення, як сам процес. Така людина постійна намагається знайти людей, які б підтримували у ній, таким чином, власну значимість. Без неї вона „зсихається” і стає агресивною, адже їй потрібна влада над людьми, яка б приносила їй користь. Людина, яка осіла в «системі» корупції – вже залежна, і витягнути її звідти майже неможливо. Корупція – це наркотик, життя без якого стає неможливим. Давати хабар – це не тільки підтримувати комплекс неповноцінності тієї людини, це будувати свій власний. Так ви визнаєте, що ви безпомічні у даній ситуації. А з кожної ситуації є мінімум, як три виходи.” Викладачі-хабарники – великі маркетологи, що якісно проводять моніторинги своїх студентів, і знають, хто і на що здатний, та чого вартий. Вони стараються «не перегинати палицю», та інколи погоджуються отримати менше, ніж запланували, щоб у перспективі отримати від цього студента значно більше. Основне правило корупціонерів: довести до розпачу, адже тоді людина дає найвищу ставку, щоб врятувати своє становище. «Жнива» починаються у період сесії. Проте у період між сесіями у кожного викладача-хабарника починається «ломка», яка виражається у надзвичайному прискіплюванні до дій студента, занижування балів, пошук «слабинок», адже студент не може знати все… Людмила Ходоровська, спеціально для „ОстроВ”
